Збирання врожаю завершилось. У виробників часто виникає питання, які загрози можуть виникнути під час зберігання збіжжя, які чинники суттєво впливають на якість зерна. Найбільша і найсуттєвіша небезпека прихована під назвою шкідники зернових запасів  та  хвороби, які об’єднанні під назвою «пліснявіння насіння», «фузаріоз», «чорний зародок, або альтернаріоз» та ін., які можуть завдати колосальної шкоди і призвести до катастрофічних втрат та інтоксикації продукції у вигляді мікотоксинів. Так, якщо в партії зерна виявлено 1 мг афлатоксину Вна кожний кілограм зерна, то він знищує всі його корисні властивості, а сама партія  зерна стає непридатною для харчових і кормових цілей.

Зберігання насіння, як відомо, є тривалим технологічним процесом, протягом якого діють різні біотично-абіотичні фактори, насамперед — це вологість, температура, доступ кисню, життєдіяльність комірних шкідників, розвиток хвороб.

При зберіганні зернова маса в зерносховищах являє собою суміш різних живих компонентів зерно, мікроорганізми, комахи, кліщі, гризуни з властивими їм фізіологічними функціями. Ці компоненти взаємообумовлені і взаємозалежні.



Пошкоджене і забруднене зерно найбільш поширеними комірними шкідниками (комірний і рисовий довгоносики, великий і малий хрущаки, гороховий і квасолевий зерноїди, зерновий точильщик, рудий коротковусий і суринамський борошноїди, зернова міль, млинова та південна комірна вогнівки, борошняний кліщ, із гризунів хатня миша, сірий та чорний пацюки) самозігрівається, в першу чергу пліснявіє, руйнується, виникає потужне  джерело первинної інфекції  грибів із родів Fusarium,  Аspergillus, Penicillium, Alternaria та ін., які продукують значну кількість антибіотиків і мікотоксинів.

Більшість комірних шкідників починають пошкоджувати і заселяти зерно ще в період вегетації рослин. Значна кількість видів комірних шкідників (рисовий довгоносик, зернові міль і шашіль) потрапляє до комори із зерном, яке заселяється в полях чи під час обмолоту та на токах, а також через одяг, взуття робітників чи гризунами і птахами. Основна маса амбарних шкідників накопичується в місцях постійного зберігання хлібних запасів. Так, комірний довгоносик живе й розвивається виключно в сховищах.

NB: За даними Головних управлінь  Держпродспоживслужби в областях, осередково в фермерських господарствах Волинської, Київської, Кіровоградської, Рівненської та Черкаської областей у 2018 році переважно фуражне зерно та подекуди насіннєвий матеріал  були заселені комірними шкідниками. В кілограмі збіжжя нараховувалось 1-3 екз. комірного довгоносика, 1-4 екз. борошноїда, 2-5 гусениць млинової вогнівки, 5-10 екз. борошняного кліща. Ними заражено 8-13, макс. 28-31% перевіреного збіжжя (560 тонн). Таким чином, значні партії зерна, заселені в цьому році амбарними шкідниками засипано на зберігання.

Комірні шкідники, маючи високу потенційну здатність до розмноження, за тривалого зберігання зерна і сприятливих для їхнього розвитку умов швидко накопичуються у значній кількості. Вони є дуже шкодочинності. Так, потомство однієї самиці млинової вогнівки за чотири місяці розвитку знищує 17,5 кг борошна, а одного комірного довгоносика — один кілограм зерна пшениці за рік. Живлячись зерном, шкідники забруднюють його шкірками від линянь, загиблими особинами, екскрементами, павутиною. Це спричиняє підвищення температури і вологості місця збереження зерна,   що призводить до псування ще певної частки зерна. Погризене або пошкоджене зерно швидше і легше уражується плісенню, накопичуються мікотоксини та інші токсичні канцерогенні речовини.

Слід пам’ятати, що утворення мікотоксинів у великій кількості пліснявими грибами фатально впливає на здоров’я людини і тварин. Високі дози мікотоксинів мають гостротоксичну дію, тому, наприклад, афлатоксини і токсин Т2 зараховують до біологічної зброї масового знищення. Навіть невеликий вміст мікотоксинів в продукції рослинництва може спричинити за собою тяжкі наслідки. Маються на увазі органічні ураження тканин, органів і систем людського організму, а також онкологічні захворювання.

NB: За оцінками дослідників близько 4% випадків виникнення раку у людей викликано вживанням в їжу мікотоксинів. Наявність мікотоксинів в кормах навіть в низьких концентраціях викликає порушення в репродуктивній сфері тварин. Внаслідок загального зниження імунітету зростає кількість інфекційних захворювань і протікають вони важче. У регіонах, де не налагоджений контроль за якістю рослинної продукції, від отруєнь мікотоксинами можуть гинути люди, як це трапилося в Кенії у 2004 році, коли після вживання в їжу кукурудзи, зараженої афлатоксинами, загинуло більше 100 чоловік (Ю. Райнхардт,  Німеччина). Тому не можна використовувати зіпсоване, запліснявіле зерно для виготовлення хлібопродуктів або на корм худобі. З такого зерна не буде якісного борошна та доброго хліба.

Великої шкоди завдають комірні шкідники насіннєвому матеріалу, знижуючи його кондиційні показники. Так, пошкоджене насіння пшениці та кукурудзи може втратити 27–75% схожості.



Другий шлях, яким попадає інфекція хвороб насіння в зерносховища,  це закладання на зберігання насіннєвих партій, в яких міститься незначна кількість контамінованих, інфікованих та уражених насінин фузаріозом, «чорним зародком», пліснявінням.

Відомо, що якість насіння в значній мірі формується під впливом технології вирощування культури, погодних умов, які складаються протягом вегетації рослин,  способів і режимів післязбиральної обробки. Інфікування і зараження  насіння зернових культур збудниками хвороб відбувається в період  вегетації рослин.

Численні дослідження мікобіоти колосу пшениці, жита, ячменю в період цвітіння,  наливу та повної стиглості зерна показали, що епіфітна мікобіота представлена більш ніж 50 видами грибів. Домінуючими видами епіфітної мікобіоти є представники роду Fusarium: F. sporotrichella var.poae та ін., гриби Bipolaris sorokiniana, Alternaria tenuissima, Aspergillus flavus, представники  родів: Cladosporium, Trichothecium, Rhizopus, Mucor, Penicillium.

Ендофітна мікобіота колосу зернових колосових культур включає понад 40 видів грибів. Під час формування колосу в ендофітній мікобіоті домінують переважно анаморфи роду Fusarium. Група  типових чисельних міксоміцетів представлена видами родів Fusarium, Bipolaris, Alternaria. Гриби Fusarium culmorum,  F. graminearum, F. sporotrichella var.poae, F. oxysporum, Alternaria tenuissim, Bipolaris sorokiniana контамінували колос  у всіх фазах розвитку колоса.

Найбільш поширеною і шкідливою хворобою насіння зернових колосових культур вважається фузаріоз колосу. Зараження рослин фузаріозом відбувається переважно під час цвітіння, коли дозрівають аскоспори патогенів. Пиляки пшениці, жита, ячменю  є добрим живильним субстратом для росту грибів роду Fusarium, зокрема F. graminearum. Гіфи грибів колонізують тканини пиляків, проникають у зародок і поширюються оболонкою зерна.

Ступінь ураження зерна залежить від виду збудника та часу його проникнення в тканини. У зв’язку з цим, вирізняють два типи ураження зерна фузаріозом:

  • яскраво виражене фузаріозне зерно вирізняється плюсклістю. Більшість зерен зморщені, мають загострені боки і добре вдавлену борозенку і забарвлене рожевим кольором через наявність міцелію і спороношення грибів. Цей тип ураження виявляється  внаслідок раннього інфікування колосків у полі (у фазі цвітіння) в основному грибами culmorum, F. graminearum і F. avenaceum.
  • прихована (поверхнева) форма фузаріозного зерна проявляється за пізнього його ураження, слабкого інфекційного навантаження або ураження зерна в період збирання і зберігання врожаю. Таке зерно не відрізняється від здорового (за формою борозенки та розміром зерна близькі до нормального, іноді здуті, з відлущеною оболонкою, проте являються джерелом інфекції під час його зберігання та висівання.

Мікотоксини, які виробляються грибами в процесі свого розвитку, не гірчать, не пахнуть і без спеціальних методик визначити їх наявність неможливо.

NB: Мікотоксини (від грець. mykes, mukos гриб + toxikon отрута) низькомолекулярні вторинні метаболіти, які продукують токсигенні мікроскопічні гриби. Токсигенність (від грець. тoxikon отрута + genes породжує) це здатність організму утворювати речовини, що володіють токсичною дією на інші організми.

Найбільш небезпечні і широко поширені токсигенні види грибів відносяться до родів Fusarium, Aspergillus, Penicillium.  

Так, гриби із роду Fusarium продукують мікотоксини  тріхотецени групи А:  Т-2 і НТ-2 токсини, діацетоксисцірпенол;  тріхотецени групи В: ніваленол, дезоксиніваленол (ДОН), зеараленон, фумонізини (В1, В2, В3, В4), моніліформін;

 гриби  із роду Aspergillus продукують охратоксин А, стеригматоцтин,  циклопіазонову кислоту;

— гриби із  роду Penicillium охратоксин,  ацитринін, патулін

NB: За даними ФАО, світові втрати сільськогосподарської продукції від ураження токсиногенними грибами і забруднення мікотоксинами за останні 10 років збільшилися в 9 разів і досягли 22 млрд доларів на рік.

В Україні найбільшу небезпеку становлять фузарії. Вони заражають зерно, забруднюють його мікотоксинами в колосі і продовжують розвиток на зерні при зберіганні, збільшуючи поверхневу заспоренність в 30-35 разів і внутрішньонасіннєве зараження в 3-4 рази, а також багаторазово збільшуючи в ньому вміст мікотоксинів.



Для зниження зараженості зерна фузаріозом та забруднення його мікотоксинами необхідно застосовувати систему заходів, як в передпосівний, так і в вегетаційний і післязбиральний періоди. Слід пам’ятати, що поширення фузаріозу колоса у значні мірі залежить від попередника, від системи обробітку ґрунту, стійкості сорту, фізіологічного стану рослини, фітосанітарного стану посівів культури.

У передпосівний період ефективним заходом проти поверхневої та внутрішньої інфекції збудників фузаріозу колосу є протруєння насіннєвого матеріалу.

NB: Проведення цього заходу  унеможливлює ендогенне перенесення інфекції Fusarium graminearum від заражених насінин до колосу, що призводить до прояву фузаріозу колоса і накопичення мікотоксинів у зерні нового врожаю. З цією метою  слід провести обробку насіння високоефективними протруйниками на основі діючих речовин: флудіоксонілу, флудіоксонілу +ципроконазолу, азоксистобіну+тебеконазолу+ флудіоксонілу, флудіоксонілу+ дифеноконазолу, флудіоксонілу+тіаметоксаму+тебуконазолу, дифеноконазолк+ флудіоксонілу + тіаметоксаму, які блокують розвиток патогенів, проникнення і поширення грибниці по рослині від проростання насіння до формуючих колосків. Ці препарати суттєво знижують накопичення в урожаї дезоксиніваленолу (ДОН) мікотоксину, що виробляється збудником фузаріозу в пшениці.

У період вегетації пшениці, ячменю проти фузаріозу колоса необхідно використовувати найбільш ефективні фунгіциди на основі діючих речовин: ципроконазлу + пропіконазолу, азоксистробіну + пропіконазолу + ципроконазлу; пропіконазолу + прохлоразу; флутріафолу, флутріафолу + тебуконазолу,  тріадимефону + флутріафолу, тебуконазолу, тіофанат-метилу + тебуконазолу + цифлуфенаміду. Найвища ефективність препаратів виявляється при їх застосуванні на початку колосіння (коли 30-50% рослин перебуває в фазі початку виходу колоса).

Збирати врожай зернових колосових необхідно проводити в суху погоду при повній стиглості зерна. Попередньо слід визначити вміст мікотоксинів у зерні. Затягування строків збирання врожаю, особливо у вологу погоду, призводить до збільшення вмісту мікотоксинів в зерні.

Очищення, просушування зерна, проведення повітряно-теплового обігріву зерна, опромінення його сонячним світлом в буртах, на токах і в зерносховищах, доведення його вологості до 13-14%, розміщення його окремими партіями з однаковим ступенем ураженості фузаріозом. Цей захід дасть можливість зберегти якість насіння за рахунок недопущення перезараження зібраного врожаю фузаріозом, альтернаріозом, пліснявінням та іншими хворобами.

Режим зберігання насіння в сухому стані основний принцип підтримання його високої життєздатності у партіях посівного матеріалу всіх зернових культур та якості зерна продовольчого призначення протягом усього терміну його зберігання.

NB: Зерно пшениці, жита, ячменю, вівса вважається сухим, якщо при проведенні аналізу, насіння містить не більше 14 % вологи. Оптимальний показник вологості для тривалого зберігання виробничих партій насіння має бути на 1-2 % нижчим за критичну вологість, яка залежить від хімічного складу зерна. Зернова партія, яка добре підготовлена (очищена від домішок, знезаражена й охолоджена) може зберігатись у складах протягом 4-5 років, а в силосах елеваторів 2-3 роки за умови підтримання відповідних умов протягом періоду зберігання.

Інтенсивність дихання зерна при температурах від 0 до 100С  є незначною навіть при високих показниках вологості. Критична вологість зерна пшениці чітко проявляється лише при температурі 180С і вище. Тому при зберіганні зерна варто дотримуватись температурного режиму 0-100С.

Слід пам’ятати, що закладання на зберігання зерна з підвищеною вологістю призводить до розвитку грибкової інфекції, яка проникає з поверхні в глибинні шари зернівки, і відбувається накопичення мікотоксинів. Обов’язково здійснювати контроль якості зерна при прийомі в сховище. Під час зберігання зерна слід систематично здійснювати  контроль за температурою зерна, запобігати і контролювати зараженість зерна токсинопродукуючими грибами.



Для сигналізації появи та обмеження чисельності ряду шкідників зернових запасів використовують екологічно чисті феромонні чи клейові пастки. При найменшому похолоданні ефективним заходом є охолодження зерна шляхом провітрювання із відчиненням дверей, вікон, активного вентилювання за допомогою стаціонарних або пересувних агрегатів, переміщенням зерна транспортерами, пропуском через зерноочисні та інші агрегати з продуванням холодним повітрям. У зимовий період надійним способом обмеження чисельності шкідників у сховищах є проморожування зерна. При цьому слід враховувати їх стійкість до низьких температур. Більшість комах за температури нижче –150С гинуть протягом доби. За систематичного дистанційного контролю температури зерна використовують штучне зниження її до мінус 5…100С, що забезпечує знищення шкідників і збільшення тривалості зберігання зерна.

Роботи з превентивної та знезаражувальної хімічної обробки (фумігація зерна) виконують виключно спеціалізовані підприємства, що мають відповідні державні ліцензії на проведення вказаних робіт.

Іван Марков, к.б.н., професор НУБіП України

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram