Повитиця польова (Cuscuta campestris Yuncker.) в Україні шкодить у посівах конюшини, люцерни, буряку цукрового, картоплі, льону, тютюну та в овочевих культурах. Поширена на узбіччях полів, а також на необроблених землях, паразитує на диких рослинах. Повитиця польова поширена майже у всіх областях Степу та Лісостепу України, за винятком Полісся і деяких західних областей. Усього нею заражено 20 областей.

Повитиця польова походить з Північної Америки, звідки була поширена по всьому світі, головним чином, разом з посівним матеріалом сільськогосподарських культур, особливо, люцерни і фуражним зерном. За даними науковців, у Європі вона була виявлена приблизно у 1900 році. Повитиця польова поширена в основному, в помірному і субтропічному кліматичних поясах, але найбільше вона зустрічається в Тропічній і Центральній Америці, Африці, Південно-Східній Азії і Океанії.

Поширення та шкодочинність повитиці

Повитиця польова це однорічна рослина, але може поводити себе як багаторічна, якщо паразитує на багаторічній рослині-господарі. Розмножується насінням. Максимальна плодючість до 15 тис. насінин, насіння зберігає схожість у ґрунті до 6 років. Повитиця польова також може розмножуватися й вегетативно (частинами стебла). На багаторічних рослинах, навіть після усихання чи замерзання надземних органів, розвиток повитиці відбувається за допомогою гаусторій, які залишаються всередині стебел.


На відмінну від кореневих паразитів родин Striga і Orobanche, проростання яких залежить від наявності в ґрунті кореневих виділень рослин-господарів, різновиди Cuscuta не потребують ніяких специфічних умов для проростання, і наявність рослини-господаря не є обов’язковою умовою їх проростання. Для повитиці польової характерним є розтягнутий період проростання, що збільшує ймовірність проростання насіння в той час, коли рослини-господарі вегетують на полі. Однією з причин цього є наявність твердої оболонки у насіння.

Проростання відбувається незалежно від наявності світла, з глибини не більше 4-6 см, ендосперму зародку вистачає, щоб сходи досягли у висоті 5-10 см. В ґрунті вони закріплюються коротким корінцем, довжиною  1-2 см. Для C. campestris і C. indecora характерним є утворення  в кожному вузлі вусиків, які обвивають рослину-господаря. Світло і відносно висока температура повітря (25°C) необхідні для закручування рослини проти годинникової стрілки і формування гаусторій. За іншими дослідженнями, оптимальна температура проростання становить 16-32°С Повитиця краще проростає на піщаних грунтах, ніж на глинистих, за рівня pH 7.

Ріст і розвиток  повитиці польової повністю залежить від рослини-господаря хоча деякі види повитиць мають функціональний хлорофіл, але кількість хлоропластів дуже низька, тому інтенсивність фотосинтезу становить лише 1-2% щодо нормальних зелених рослин.


В умовах України насіння повитиці інтенси­вно проростає у травні-червні за температури ґрунту +17-24°С, цвіте в червні-серпні, плодоносить у липні-жовтні. За не­сприятливих погодних умов для проростання, насіння зберігатиме схожість від 4 до 30 ро­ків. Насіння зберігатиме схожість і після поїдання його з кормом тваринами, та з гноєм знову потраплятиме на поля. Тому свіжий гній може бути додатковим джерелом по­ширення насіння повитиці. Тому для обмеження такого поширення паразита обов’язковою умовою під час зберігання гною є його складання в штабелі або гноєсховища, де він протягом 4-5 міся­ців буде розкладатися за температури 50-60°С, в результаті чого насіння по­витиці та інших бур’янів повністю втрачатимуть схожість.

NB: Види повитиць паразитують переважно на дводольних рослинах і можуть вражати понад 200 видів рослин.

Повитиця польова входить у список карантинних бур’янів у 25 країнах світу, зокрема і в Україні, які забороняють ввіз як насіння повитиці, так і різних частин рослини. У США — це єдиний бур’ян, який має статус карантинного у всіх штатах.

NB: За оцінкою іноземних дослідників втрати врожаю зеленої маси люцерни становлять 57%, у республіках Середньої Азії через ураження повитицею втрачається до 50% урожаю насіння люцерни, а в Білорусі були випадки, коли на уражених повитицею посівах конюшини урожаю насіння зовсім не отримували. Зафіксовано зниження маси коренеплодів буряків цукрових 40 і більше відсотків, що становить 3,5-4 т цукру з гектара. Значних економічних збитків зазнаватимуть виробничники через заборону експорту зерна сільськогосподарських культур, яке міститиме насіння повитиці, і необхідністю додаткових витрат на його очистку.

Відомо, що урожай зеленої маси посівів люцерни, які уражені паразитом, зменшувався на 30-70%, а у насіннєвих від 2 до 2,5 разів зменшувався врожай насіння. Встановлені випадки 100-відсоткового знищення врожаю насіння конюшини, а втрати врожаю цибулі та моркви досягали 85%.

Повитиця польова завдає великої шкоди сільському господарству в районах зрошуваного землеробства, де велика кількість тепла і систематичний полив сприяють проростанню насіння й інтенсивному росту бур’яну впродовж 7-8 місяців у рік.


Повитиця не тільки знижує врожайність, але і погіршує якість продукції. Присоски повитиці проникають у паренхіму, руйнуючи волокна кенафу, джуту, льону. В результаті такі стебла погано піддаються намочуванню, дають нерівномірне за кольором і низької якості волокно. У буряка цукрового, який уражений повитицею, вміст цукру знижується на 1-2%. Сіно з уражених рослин містить менше протеїну, воно гірше сохне, пліснявіє, втрачає смакові властивості.

NB: Необхідно відмітити і такі негативні властивості повитиці польової як створення сприятливих умов для поширення хвороб Alternaria alternata, Geotrichum candidum, а також такого виду шкідника Cylas formicarius.

Основною опосередкованою шкідливістю повитиць є поширення вірусних хвороб. Різні види повитиць без будь-яких спеціальних пошкоджень можуть всмоктувати віруси тютюнової мозаїки, жовтухи айстр, кучерявості верхівки моркви, мозаїки огірка, карликовості кущення томатів, мозаїки білої конюшини, жовтухи персика, гравірування тютюну, мозаїки гірчиці, бронзовості томатів.

Щоцікаво, вірус тютюнової мозаїки, як і деякі інші, не розмножується в клітинах повитиці, а лише транспортується через її тканини разом з током поживних речовин.

Механізм проникнення вірусів у клітини повитиці полягає у тому, що гаусторії активно захоплюють порівняно великі часточки, які містяться в клітинах господаря, і вводять їх у потік своєї цитоплазми. З великою швидкістю вони потрапляють у русло флоеми. Там вірус і циркулює, поки не перейде до нової здорової рослини-господаря.

Очистка насіння — основний спосіб захисту від повитиці

Враховуючи беззаперечну шкідливість цього виду бур’яну, необхідно для його знищення застосовувати комплекс заходів. Відтак, система захисту повинна включати заходи, які попереджають поширення шкідливого об’єкта, і заходи, які забезпечують його ефективний контроль, а саме: агротехнічні, хімічні та біологічні. Система заходів повинна враховувати біологічні, фізіологічні особливості розвитку як шкідливого об’єкту так і сільськогосподарської культури, а також повинна враховувати грунтово-кліматичні умови регіону.

NB: Насіння повитиці, яке дозріло, не осипається, а потрапляє в зерновий ворох під час обмолоту. Тому основним способом поширення повитиці польової є поширення з насінням. У зв’язку з цим, одним з ключових попереджувальних заходів є недопущення наявності насіння повитиці в насіннєвому матеріалі сільськогосподарських культур.




Для очистки зерна від насіння повитиці використовують спеціальні сільськогосподарські механізми та обладнання. Принцип роботи таких механізмів і обладнання базується на відокремленні насіння культури від насіння паразита завдяки відмінним характеристикам у будові поверхні їх насіння. Насіння повитиці, маючи шорстку поверхню, буде прикріплюватися до рухомих поверхонь й видалятиметься з насіннєвої маси.

NB: Необхідно враховувати, що насіння повитиці важко відокремлюється від насіння особливо багаторічних трав та овочевих культур: петрушки, моркви, кропу, цибулі-чорнушки.

Важливо очищати насіння культур від залишків і частин рослин-господарів повитиці польової таких як, наприклад березка польова. Для дієвого контролю повитиці обов’язковим є знищення на полях та узбіччях бур’янів, які часто є проміжними господарями цього виду.

NB: Враховуючи те, що сходи повитиці польової мають рудиментарний корінь, який лише на 1-2  см проникає в ґрунт, будь-який механічний обробіток ґрунту під час появи сходів цієї рослини призводить до повного її знищення.

Під час виявлення малих осередків ураження можна здійснювати видалення уражених рослин вручну з обов’язковим видаленням за межі сільськогосподарських угідь.

NB: Це важливо, адже повитиця може відновлюватися від часток стебел, які залишаться на полі і матимуть довжину 6-10 см, в результаті ефективність заходу зійде нанівець. Повитиця повторно спричинить ураження і буде в подальшому поширюватися в агрофітоценозі. З цієї ж причини скошування люцерни та конюшини, які уражені повитицею, не забезпечує повного знищення паразиту в агрофітоценозах цих культур.

Ділянки багаторічних трав, які уражені повитицями, і в радіусі до метра навколо них, рекомендовано скошу­вати до цвітіння повитиці, а скоше­ну вегетативну масу, залити пальним і спа­лити, переклавши її попередньо пошарово соломою для ефективності заходу.

У разі, якщо повитиця польова уражує великі площі посівів, рекомендовано застосовувати вогневий спосіб її знищення. Використання вогневого культиватора або інших подібних машин і знарядь призводить до повного знищення уражених рослин.


Основним джерелом ураження рослин є ґрунт, в якому накопичуються запаси насіння цього паразита. Для зменшення насіння в ґрунті застосовують глибоку оранку або стимулювання проростання насіння повитиць з подальшим знищенням сходів. Для проростання насіння повитиць застосовують провокаційні поливи.

NB: Одним з ефективних заходів попередження поширення повитиці є включення у сівозміну стійких до ураження культур та насичення ними сівозміни. За даними іноземних дослідників, до таких культур належать зернові колосові, квасоля, соя, огірки, гарбузи і бавовник.

Стійкість сільськогосподарських культур до ураження повитицею полягає в їх здатності утворювати грубий шар, який є перешкодою для розвитку на них цього паразиту.  Механізм стійкості зернових культур полягає в утворенні етилену, який є сигналом для утворення ферменту пероксидази, що є інгібітором для розвитку повитиці.

Також для захисту чутливих культур, сумісно з ними вирощують боби, які знижують схожість повитиці польової, пригнічують її ріст і розвиток. Формування щільного травостою забезпечує затінення, внаслідок чого уповільнюється і пригнічується закручування і прикріплення повитиці польової до рослини-господаря. В закритому ґрунті для контролю появи сходів повитиці, за даними дослідників, ефективним є покриття поверхні ґрунту піском, шаром у 2,5 см.

Способи хімічного контролю рослини-паразита

Ефективним заходом є хімічний контроль повитиць у посівах сільськогосподарських культур.

В посівах люцерни для попередження появи сходів повитиці та формування нею великих вогнищ ураження, рекомендовано застосовувати ґрунтові гербіциди. Одним з перших ґрунтових гербіцидів, який застосовували у посівах люцерни, був гербіцид на основі діючої речовини хлорпрофам (Chlorpropham), але його недоліком був короткий термін фітотоксичної дії.

На сьогодні для обмеження шкідливості повитиць у посівах люцерни, конюшини, цибулі, моркви, томатів, нуту тощо рекомендовано вносити гербіциди з вмістом активних діючих речовин пропізамід, хлорфал-диметил, трифлуралін, пендиметалін, пебулат, етофумезат, продіамін, які забезпечують високий рівень ефективності та більш тривалий термін дії.

Для контролю повитиці польової застосовують препарати на основі таких діючих речовин: пропізамід, 50 г/кг (1,5-2,5; 3,0-5,0 кг/га), за допомогою яких обприскують посіви люцерни і буряку цукрового під час фази 3-4 пар справжніх листків до змикання рядків культури; ізопропіламінна сіль гліфосату, 480 г/л, (0,6-0,9 л/га) і глюфосинат амонію, 150 г/л (3,0-5,0 л/га)  обприскують посіви через 7-10 днів після укосу люцерни. Для надійного контролю повитиці рекомендоване кількаразове внесення препаратів з вмістом гліфосату (0,3 л/га дворазово із інтервалом в 1 місяць), у садах, на виноградниках для вегетуючої повитиці (2,0-4,0 л/га). Препарати з вмістом глюфосинат амонію, 150 г/л (2,0-3,0 л/га) застосовують до відростання люцерни.

NB: Досліди, проведені в Ірані, показали, що під час дробного використання добрив у посівах люцерни в поєднанні з внесенням низької норми гліфосату (150-300 г/га) забезпечувалося знищення бур’яну на 71,1-94,6 відсотків за одночасного підвищення врожаю на 231-300 відсотків.

На томатах для знищення повитиці застосовували дробне внесення гербіцидів на основі діючих речовин римсульфурону, 50% у поєднанні з тифенсульфурон-метилом, 25% або римсульфурон, 250 г/кг, з нормою витрати 0,021 кг/га або 0,035 кг/га, що спричиняло 100 відсоткове знищення бур’яну протягом трьох діб.


За результатами наукових досліджень щодо ефективності гербіцидів для знищення повитиці науковцями відмічена ефективність Зенкору 70 WG, в. г. (0,5-1,5 кг/га), Тарги Супер, 5% к. е. (2-4 л/га), Пантери, 4% к. е. (1–1,5 л/га), Раундапу (або його аналогів), 48% в. р. (2 л/га)  у посадках картоплі. У посівах багаторічних трав Кербу 50W, з нормою витрати 4-5 кг/га, Раундапу, 48%, в. р., Гліфогану 480, в. р., Доміна­тор 360, в. р., Бурану, в. р. (360 г/л) — 0,6-0,9 л/га.

Крім того, рекомендовано для обмеження шкідливості повитиці застосовувати препарати на основі діючих речовин ацетохлор, 880 г/л (900 г/л),  імазетапір, 100 г/л, трифлуралін, 480 г/л, s-метолахлор у поєднанні з атразином,400 + 320 г/л, етофумезат, 500 г/л, гліфосату ізопропіламінна сіль, 360 г/л.

Біологічний захист: дослідження тривають

На сьогодні є актуальним вивчення біологічних об’єктів (шкідників та збудників хвороб цього виду) для їх застосування для знищення повитиць у посівах сільськогосподарських культур.

Відомо, що  для біологічного контролю рослин роду Cuscuta ефективними були муха Melanagromyza cuscutae і довгоносики роду Smicronyx. Зокрема отримано позитивні результати у Східній Європі під час контролю C. campestris з використанням довгоносиків Smicronyx jungermanniae і Smicronyx tartaricus.

Серед патогенів Alternaria cuscutacidae застосовували для контролю  C. campestris, вид Colletotrichum gloeosporioides багато років використовували в Китаї як мікогербіцид для контролю C. chinensis і C. australis у посівах сої. Але ефективність застосування мікогербіцидів залежить від екологічних умов. Так, за даними науковців, ефективність застосування мікогербіцидів на основі Alternaria tenuis, Pestalotiopsis guepinii, Fusarium semitectum залежала від температури повітря під час внесення.

NB: При цьому ефективним заходом була і залишається сівозміна з ретельним підбором чергування сільськогосподарських культур. Одним з важливих елементів сівозміни є створення густого стеблостою, який забезпечить затінення завдяки чому процеси закручування і прикріплення повитиці польової до рослини-господаря сповільнюватимуться і пригнічуватимуться.

Іншим не менш важливим елементом є вирощування культур, наприклад зернових колосових, кукурудзи або інших злаків, підряд декілька років, на яких повитиця не паразитує. Впродовж цього періоду запас насіння паразитів у ґрунті значно зменшиться.

За умов наявності паразита у закритому ґрунті, для його контролю ефективним було покриття поверхні ґрунту піском товщиною 2,5 см.

Але не варто нехтувати сівозмінами, використання здорового насіннєвого та садивного матеріалу, дотримання норм висіву, глибини загортання насіння, оптимальні норми внесення мінеральних добрив, застосування регуляторів росту, дотримання строків і способів збору урожаю.

Ігор Сторчоус, канд. с.-г. наук