Альтернативна, або іншими словами відновлювальна енергетика з кожним роком набирає все більшої популярності. Якщо інші європейські країни мають суттєві напрацювання в цьому напрямку, то Україна лише впритул підійшла до розуміння необхідності заміни традиційних джерел енергії на альтернативні. Якщо у ЄС біоенергетика займає 18-20% ринку, то у нас цей показник на рівні — 2%. Експерти галузі вважають, що вже скоро в українській біоенергетиці наступить суттєвий прорив, зумовлений головним чином зростанням ціни на газ. Агровиробники можуть також розвивати цей напрямок, до слова не менш дохідний порівняно з вирощуванням, та отримувати додатковий дохід не тільки від біогазу, а й від рослинних решток. І дехто в Україні вже на цьому заробляє. Про це говорили учасники галузі під час конференції AgroEnergyDAY 2018.

Державна політика України щодо розвитку біоенергетики

За офіційною статистикою у виробництві відновлювальних джерел енергії (далі — ВДЕ) частка відновлюваного тепла становить  6,2%, а це 3,5 млрд. куб. м. газу. До 2020 року на державному рівні планують досягти 11% відновлюваних джерел енергії в загальному енергобалансі країни. До 2035 року відповідно до енергетичної стратегії в Україні частка становитиме 25%. Основним драйвером, який дав можливість впроваджувати відновлювані джерела енергії та будувати нові потужності, став закон «Про альтернативні джерела енергії», який в 2015 році був удосконалений. Як розповів директор департаменту ВДЕ Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Юрій Шафаренко, в законі передбачили прив’язку зеленого тарифу до курсу євро. Крім того, зняли місцеву складову, яка не давала можливості розвивати, зокрема, сонячну енергетику, а навпаки, з’явилася можливість отримати надбавку до зеленого тарифу для тих, хто використовує місцеве обладнання. Також зробили можливим домогосподарствам брати участь у генерації чистої енергії — забезпечувати себе частиною цієї енергії та продавати її державі за вигідним тарифом. Передбачили і підписання довгострокових договорів терміном до 2030 року між виробниками та державою.



Інший документ, який дав можливість зрушити з мертвою точки біоенергетику та забезпечив її розвиток, це ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії», іншими словами закон «про зелений тариф», який дав можливість встановлювати тариф за спрощеною процедурою. За словами пана Шафаренка, вже більше року на сайті Державного агентства з енергоефективності щокварталу успішно публікують середньозважений тариф. Він рахується дуже просто. Так, для кожного регіону передбачений свій середньозважений газовий тариф. Щоб знати, з яким тарифом працювати при використанні біоенергетики, потрібно відняти 10% від цього тарифу. Все дуже просто, не потрібно багато часу та документів.

NB: До слова, розмір зеленого тарифу можна збільшити за рахунок використання обладнання, виробленого в Україні: тариф збільшується на 5%, якщо рівень використання обладнання українського виробництва становить не менше 30%, і 10%, якщо рівень використання не менше 50%.

Зараз у парламенті зареєстровано ще 8 законопроектів щодо нової моделі підтримки ВДЕ через впровадження аукціонів (законопроект №8449 від 07.06.2018 р та сім альтернативних до нього). Вже декілька місяців триває обговорення і доопрацювання цього законопроекту. На думку представників Біоенергетичної асоціації, його потрібно ухвалити, бо затяжна дискусія призведе до затримки змін у системі стимулювання розвитку електроенергетики з відновлюваних джерел енергії.

— Україна в 2017 році імпортувала газу, нафти та вугілля більш ніж на 11 млрд дол. Колосальні кошти щороку вивозимо із нашої країни, при цьому маючи власний потенціал, яким можемо заміщувати всі ці витрати, а кошти залишати працювати на економіку держави. За період з 2014 до 2017 року було збудовано понад 2 тис. мВт теплових потужностей, які працюють саме на біомасі. Якщо хоча б на 10% замістити пальне біопаливом, то більш ніж 500 млн доларів можна щороку економити. Що стосується біогазових потужностей, то динаміка втішає: на початку 2012 року було 7 біогазових установок, тепер їх налічується 31, загально потужністю 45 мВт. Тому зараз потрібно принаймні стримати зменшення зеленого тарифу на 10%, аби він залишився хоча б на тому ж рівні. І дати можливість нашим підприємствам, які виробляють відновлювальну енергетику, бути учасниками ринку та отримувати більший прибуток, повідомив Юрій Шафаренко.

Аграрні рештки як сировина для біоенергетики

За інформацією Біоенергетичної асоціації, в Україні щороку частка виробництва відновлювальних джерел енергії зростає на 1%. Це не погані результати, бо європейські держави приблизно демонструють такі ж показники. Біоенергетика від всієї зеленої енергетики становий приблизно 80%.

Георгій Гелетуха, голова Правління Біоенергетичної Асоціації України. Фото із мережі Facebook

У 2010 року загальне виробництво біопалива з біомаси та відходів становило 0,9 млн т нафтового еквівалента, а в 2016 ця цифра становила вже 2,8 млн т. Темп зростання становив приблизно 35% на рік. Такі ж показники прогнозуються і на найближчі 10 років. У планах до 2035 року збільшення виробництва ВДЕ з біомаси в 5 разів до 11 млн т нафтового еквіваленту.

NB: Цікаво, що біомаса в 2035 році буде займати приблизно половину всіх відновлюваних джерел, а решта  це буде енергія, вироблена за допомогою сонця і вітру. Заплановано зниження споживання вугілля з 27 млн т до 12 млн т нафтового еквіваленту. Тобто у 2035 році біомаса фактично зрівняється із вугіллям.

За словами голови Біоенергетичної асоціації Георгія Гелетухи, зараз 90% сировини у виробництві теплової енергії це деревні види біомаси: дрова, тріски і деревні пелети, а 10% це аграрна біомаса, тобто солома, стебла кукурудзи та лушпиння соняшнику. У перспективі деревну біомасу не можливо наростити суттєво, максимум 2,8 млн т. Відтак, відновлювальну енергію потрібно брати із різних видів решток з агровиробництва.



Представники Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження із Біоенергетичною асоціацією порахували: якщо використовувати лише відходи сільгоспкультур  солому, лушпиння соняшнику у розмірі 37% від загальної кількості, а інше залишати на кормову базу, на добрива, то можна замістити близько 10 млрд м куб. газу.

Крім того, набирає популярності у нас і вирощування таких енергетичних культур як енергетична верба та тополя. Фахівці з енергетичних питань порахували, що в Україні є близько 4 млн га землі, які не придатні для вирощування основних культур. Натомість там можна вирощувати енергетичні культури. Вирощуючи їх, можна 20-25 років спокійно з такого поля збирати необхідне біопаливо та використовувати його для заміщення природного газу. Якщо задіяти усі ці землі, то потенціал енергетичних культур становить близько 20 млрд м куб. За оптимістичного сценарію, кажуть експерти, використовуючи лише енергетичні дерева та відходи сільгоспкультур, можна замістити 30 млрд м куб. газу. Це навіть більше, ніж Україна імпортує з інших країн.

— Асоціація біоенергетики вважає, що 30% соломи можна взяти для виробництва тепла, а 70% потрібно залишити для відновлення родючості ґрунту та на інші потреби. Вивчали світовий досвід і побачили, що у багатьох країн подібні підходи. Зараз фактично цей ринок монополізований. Хочемо створити біржу, накласти певні зобов’язання на лісгоспи, щоб частину продукції, а саме біопаливо можна було б продавати через біржу. Аграрна біомаса підтягнеться на цю біржу чисто із економічних причин, і це буде місце, де встановлюватиметься реальна ринкова ціна. Це дасть додатковий поштовх для розвитку біоенергетики. На цій біржі потрібно створити систему сертифікації якості біопалива і певну гарантію постачання. Плануємо в 2019 році вже мати таку біржу, повідомив Георгій Гелетуха.

Все залежить від того, які ресурси має країна. У більшості європейських країн біоенергетика переважно орієнтується на ліси. Наприклад, Швеція має 70% території, покритої лісом. Якби в Україні було стільки лісу, то не варто було б говорити про залишки з агровиробництва.




— Якщо хтось захоче стюкувати залишки кукурудзи (20-30 т на рік), то йому знадобиться обладнання американського чи європейського виробництва, яке коштує приблизно 900 тис. євро. Виробники біоенергетики купуватимуть у аграріїв такі тюки, тобто чисто цей бізнес із тюкування соломи окупиться за 4 роки з рентабельністю 24%. На мою думку, така перспектива має бути цікавою аграріям. До речі, кукурудзу набагато легше спалювати, ніж солому. Основна проблема спалювання соломи це шлакування, бо після 800-850 градусів починає плавитися зола. А у кукурудзи ця температура плавлення золи на 200 градусів вища. Кукурудза в якості палива дуже близька до деревини. Фактично, якщо тюкувати кукурудзу, то її можна спалити у будь-якому котлі, де спалюється деревина, без проблем, нічого не зашлакується. Тут і котельні добре вписуються у економічну модель. Лушпиння соняшнику гарно горить, але проблема в тому, що воно скоро закінчиться, адже його зараз використовують інтенсивними темпами. Через кілька років будемо шукати вже і лушпиння.Біоетанол другого покоління зі стебел сільгоспкультур можна додавати до традиційного бензину, але поки що масово вітчизняного споживача він не цікавить. Натомість на міжнародному ринку можна конкурувати. Там готові його купувати. Питання в тому, чи пустять український біоетанол другого покоління на світовий ринок. Потенційно це все ж таки дуже цікава тема, поділився ідеями для аграріїв Георгій Гелетуха.

Біоенергетичний кооператив що це таке?

Якщо виробляти біоенергетику самотужки одному аграрному підприємству може бути ризиковано і складно на початковому етапі, то є можливість об’єднатися у кооператив і спільними зусилля розпочати новий вид діяльності. На сьогодні в Україні загалом створено лише 102 сільськогосподарських кооперативи.

Про позитивний досвід створення першого біоенергетичного кооперативу три роки тому на Харківщині розповів засновник Харківського енергетичного кластеру Станіслав Ігнатьєв. За його словами, рік готувалися до цього процесу, адже дуже важко працювати із місцевими громадами, бо колишні колгоспи наклали відбиток на свідомість. Кооператив спрямований на виробництво біодизелю з ріпаку для власних потреб.



Адже якщо кооператив почне його продавати, то відразу з’явиться дві форми акцизу: перший на етанол, другий як на паливно-мастильні матеріали. До цього ще додається ПДВ та дорожній збір. Одним словом, як наголосив пан Ігнатьєв, продавати зараз біодизель кооперативу не вигідно і не рентабельно. Для власних потреб працюють інші правила, якщо простими словами казати, то такі ж норми права, як на виготовлення алкоголю для власних потреб, тобто не має оподаткування.

— На Харківщині працюють великі агрохолдинги, тому земельні банки більшості підприємств малого та середнього бізнесу не зосереджені в одному місці, а розкидані. Тому потрібно було знайти такий район, де поля більш-менш зосереджені. Найцікавіше, що у нас було це громадські слухання. На перші громадські слухання прийшло 82 агропідприємств. У кооперативі залишилося 12. Ми знайшли іншу форму, як переконати громаду, яка була проти створення «так званого колгоспу» на своєму паї. Всі знають, що достатньо високий рівень навантаження ґрунту ріпаком. Для них наші фахівці з аграрного університету зробили таку геоінформаційну систему, для того, аби вони могли управляти своїми спільними земельними банками, змінювати сівозміну. Пропорційно до власних потреб кожного агропідприємства у біопаливі, вони виділили частину земельного банку, який бере участь в обігу для того, щоб вирощувати ріпак. Далі ми звернулися до Організації промислового розвитку ООН і придбали техніку для виробництва палива з ріпаку,  спеціальну жатку для комбайна, яка дозволяє збирати ріпак, причеп для перевезення зібраного ріпаку. А самі підприємства на кооперативній основі збудували ангар, в якому зберігається ріпак та паливо. Два роки відпрацював кооператив. Всі учасники задоволені. З тих 82, які спочатку не хотіли брати участь у кооперативі, тепер виявляють бажання приєднатися. Але є умова гранту. Лінія розрахована на певний обсяг переробки ріпаку. І якщо хочуть нові члени приєднатися до кооперативу, то не можуть його зробити, бо лінія не переробить такий обсяг. Тому у такій ситуації виграє той, хто першим починає грати, розповів про досвід створення біоенергетичного кооперативу Станіслав Ігнатьєв.

Він також додав, що члени біоенергетичного кооперативу виявилися достатньо активними громадянами: завдяки біопаливу заправляють два шкільних автобуси та машину швидкої допомоги.

— Плюси біоенергетичного кооперативу це можливість залучення ресурсів міжнародної технічної допомоги, або кредитів від міжнародних фінансових установ. Оскільки більшість представників малого та середнього бізнесу не кредитоспроможні для міжнародних фінансових установ. Не буде міжнародний фонд кредитувати одне агропідприємство. А от на рівні кооперативу це є новація в біоенергетиці, тому цікавить міжнародні фонди. Це можливості єдиного використання як виробничого комплексу, так і спеціальної техніки, яку одне підприємство не купить, бо вона більшість часу буде просто простоювати. Мінуси це низький рівень соціальної активності, бо не хочуть агропідприємства об’єднуватися на будь-яких умовах. А також відсутність нормативно-правової бази, яка б регулювала ці питання, оскільки всі поточні проблеми доводилося вирішувати в ручному режимі, підсумував засновник Харківського енергетичного кластеру Станіслав Ігнатьєв.

Виробництво біоенергетики ідеї для бізнесу

Для підприємців, які мають на меті розпочати взагалі бізнес, або ж здійснювати його паралельно із основним видом діяльності, енергетичний напрямок є надзвичайно перспективним. В першу чергу можна звернути увагу на полігони побутових відходів їх багато утворилося по Україні в результаті життєдіяльності людей і це нині найбільш рентабельний бізнес. Біогаз не треба спеціально виробляти, адже він вже утворюється в результаті розкладання органічних решток. Термін окупності виробничих потужностей лише 1,5-2 роки.

Юрій Епштейн, директор консалтингової компанії «Аккорд Лтд»

До слова, багато полігонів побутових відходів вже розібрані між компаніями, вони навіть конкурують на цьому ринку між собою. Великого потенціалу в цьому бізнесі вже не має. Тому нині основний потенціал зосереджений саме в сільському господарстві. За словами директора консалтингової компанії «Аккорд Лтд» Юрія Епштейна, в результаті переробки рослинних решток можна отримувати теплову та електричну енергію, виробляти біодизель та органічні добрива, але цього бізнесу у повному розумінні слова у нас немає. Навіть у європейських країнах він тільки починає розвиватися.

— Біогазові установки в основному будують біля тваринницьких ферм та птахофабрик. Ті, що працюють, переважно виробляють теплову енергію для власних потреб. Якщо в Німеччині 9600 таких сільськогосподарських станцій, то в Україні в сільському господарстві лише 18, навіть вони не працюють, а просто збудовані. Повноцінно працюють лише 1-2. Фермери, які у цю тему ніколи не заглиблювалися, не розуміють, навіщо їм це потрібно. Хоча експерти стверджують, що прибутки від такого біогазового комплексу можуть навіть перевищувати дохід господарства від основної діяльності, або ж просто бути додатковим джерелом доходу. Є два варіанти сировини для переробки, коли продукти життєдіяльності тварин змішують з буряковим жомом, або ж продукти життєдіяльності поєднують із кукурудзяним силосом, розповів Юрій Епштейн.


Експерти також проаналізували, кому ж вигідно будувати біогазовий комплекс, а кому ні. В першу чергу, варто наголосити, що мікроустановки для малих господарств, на жаль, практично зараз не використовуються. Натомість станції потужністю більше 1 мВт  вигідно будувати для цукрових заводів в першу чергу. Вони зараз фаворити цього ринку, бо мають величезну кількість сировини. За 100 днів роботи в рік, цукрові заводи повністю забезпечують себе сировиною на рік для роботи великого біогазового комплексу та можуть виробляти електроенергію і продавати її впродовж року. Також для них з’являється можливість виробляти теплову енергію та органічні добрива.

Тетяна Ковальчук

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram